День пам’яті та надії.
Сьогодні ми вшановуємо пам’ять наших земляків, схиляємось у пошані перед ветеранами,
дякуючи за мирне небо, за життя, за щастя і свободу, за нашу вільну
Батьківщину.
Цього дня в нашому селі вкриваються осінніми
квітами братські могили. І це означає, що пам’ять жителів села жива, що подвиг загиблих не забутий. Це
свято – радісне і гірке. Радісне, тому що воно принесло на нашу землю мир і
спокій. А гірке, бо ціна радості - життя наших односельців.
7 жовтня 1941
року у Берестове ввірвалися гітлерівські загарбники. Приміщення школи вони
перетворили на табір для військовополонених. Облави і обшуки супроводжувалися
масовими розстрілами. Окупанти насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини
450 юнаків і дівчат, знищили 90 % будинків, лікарню, 4 школи. Мужньо зносили
знущання ворогів наші земляки довгих 3 роки. Вони вірили в перемогу і боролись
за неї…
16 вересня 1943
року наше село було звільнено від німецької окупації. У боях за Берестове
загинули 43 солдати і офіцери. Вони поховані
у трьох братських могилах. У цій страшній війні боролися на фронтах 733
жителі села, з них 433 віддали життя за свободу і незалежність нашої країни.
Вони
не повернулися з війни,
Мені
привиділось, немов солдати,
Які
не повернулися з боїв,
Не
полягли, а залишились жити,
Перетворились
в білих журавлів.
Не
тільки зграйно журавлями
В
небесній синяві летять –
Вони
в гаях, поміж полями,
В
степах тополями стоять.
Торкнутись
силяться зеніту.
Немов
з легенди, мов живі,
Вони,
здається всього світу,
Усього
людства вартові.
Ота сльоза ніколи не зітреться,
Що в правді нашій і чужій вині
Лишила Батьківщина біля серця
Своїх синів, загиблих на війні.
Чистого
неба зірниця
В
кожне вікно заглядає,
Мирного лану пшениця
Пісню
вечірню гойдає.
В
наші серця прилітають
Луни
далекого грому.
Хлопці
в степу спочивають,-
Не
повернулись до дому.
Вклонімося усім полеглим, схилімо
голови в журбі і задумі. Вшануємо пам'ять про них хвилиною мовчання .
У цей славний день ми згадуємо тих, хто у жорстокій битві виборов нашу
свободу. І хоч би скільки ще минуло часу, доки існуватиме на своїй землі
українська нація доти буде існувати память про наших героїв –
визволителів.
Руді
вітрила підняла, пливе
Зловіща
хмара на Вкраїну.
Та
поки серце в нас живе –
Нас
не поставиш на коліна.
Колись
історія назве
Наш
час - народженням людини,
Бо,
поки серце в нас живе.
Ми
не стаємо на коліна.
Схиляємо
голови низько.
Щоб
шану героям – солдатам віддать.
На
вічних постах стоять обеліски,
В
полях обеліски стоять.
Наш обов’язок – бути гідними їхнього подвигу. Усіма своїми справами утверджувати мир, злагоду та суспільну
гармонію на нашій рідній та вільній українській землі.
